annairdda

В’ячеслав сказав, що «секрет» працює. Не знаю вірити в це чи ні, але зараз, як ніколи мені потрібна надія і віра. В мене хвора мама… тепер я стаю щоранку і починаю поводитись так ніби все гаразд… Знаю, що виглядаю трохи дибілкувато, але це мій шанс.

Сьогодні в мами почалася кровотеча… вона мені про це сказала по телефону і в мене всередині щось так стислося… я втомилася плакати В мене окрім мами нікого нема і нікому окрім неї я нах не треба… Вона віддала мені все своє життя, а зараз її може не стати. Мені страшно. Я не знаю для чого я це пишу… хочу поговорити… бодай з монітором. Пальці перебирають мокру клаву ніби гречку, скоро я проснуся…

Мені моє життя більше нагадує сон… щомиті щипаю себе, а очікуване пробудження не приходить. Так триває… день, два, тиждень, місяць… Я запитую себе ЧОМУ??? Я ж все роблю правильно, налаштовую себе на позитивний лад, нікому не причиняю зла, помагаю всім кому можу і чим можу… А в самої життя шкереберть…

На вулиці вже темно, так банально… ніколи не думала що буду писати про те, як зараз на вулиці… а мені темно. І світ весь мені темніє… і асфальт темніє… і небо темніє… і я… серед того вже більше схожа на той комок у власному горлі ніж на себе.

Молюся! Прошу в Вищої сили допомоги… може піти в церкву, запалити свічку? Це допоможе?

Я найбільше боюся втратити маму… Кому я буду потрібна? Якомусь мужчині? Ні!!! Дітей у мене ще нема…

Сльози… Чому вони солоні? Чому не солодкі, чи там кислі, а саме солоні?

Не знаю…

А у мене все добре

Уже вічність, як у мене все добре

У чорно-червоному вже домінує червоний

Я посміхаюся щиро

Й нарешті природньо

А у мене все добре……….

Завтра………учора……..сьогодні………

Мої вишиті сни зодягнулись

В простору сорочку

А порізані вени лиш спогад минулого

Й годі…

А у мене все добре……..

Я більше нічого не хочу!!!

А у мене УСЕ…

Завтра………учора……..сьогодні………

І тарган на стіні,

Що хотів зіпсувати натхнення

Украв трохи хлібу й годує тепер таргенят

Невже ти не бачиш???

Червоного більше напевно…

У погляді … слові на сотні, мільйони карат

Нахнюплене небо…

Я більше його не римую

У мене все добре… і люди такі кольорові

Невже ти не бачиш??? =-O

Я поборола цю бурю

ЧЕРВОНОГО БІЛЬШЕ!!!

Це крапельки поту і крові

А я незаконно тебе покохала

І десь там зсередини пахло похміллям

Але я хотіла…

Сама блузку зняла

За цим незаконним кохання застіллям

Наїдки для іншої жадно хапала

Не жуючи, ковтала   все зразу

І блузка на землю м’яко так впала

І ти стер вустами з моїх вуст помаду

Демон шепнув «скоріше, палкіше»

І ми на підлозі з тобою кохались

От  тільки я знаю…. У тебе є інша

Яка тебе чемно і вірно чекає

А руки вростали в паркет і у стіни

Сплітались тіла, як грішним їм личить

І в акті шаленства цього навіть тіні

Ховали свої безсоромні обличчя

І ти цілував ненаситно й жагуче

Збуджене тіло, волосся і руки

А потім світанок до рами припнутий

Приніс нам у голови розум й розлуку

А я незаконно… а я до знемоги

Не зворожила …лише покохала

Диявол розвів ласки прагнучі ноги

І блузка…. а блузка  десь скромно лежала







В мене якийсь дивний настрій.... солодкий чи шо..... на вулиці спека і моя спідничя прилипла до стільчика..... не люблю такого.......... хочу пива....... і ще народитись ще раз

вицвілими очима
прогноєними фразами
зрубаними деревами
перевернутими хрестами
неїснуючими країнами
відклеїними стразами
кислотними озерами
відсутніми мостами

загубленими  просторами
скуйовдженими вітрами
субстанціями амеб
голосливостями рибин
.... що ти? я  тільки осторонь
гламурними вітринами
щоденністю потреб
пісочністю хвилин

сиджу у чужій тарілці
чекаючи свого з*їдження
на святі  життя
виконуючи роль їжі
а ти запханий у клітку
атомного опромінення
розкладаєшся на почуття
незрозумілі та ніжні

перегорілими дротиками
зламаними руками
закостенілими поглядами
доторкаєшся білої смерті
 спогадів свого мотлоху
виходу - віконної рами
відбулостей з знаком карми
... до віддзеркалення свого серця

світло ще падає на край

стола де сидів ти

і твою траекторію ще видно

по твоїх слідах

але тут вже нікого нема...

цигарки і дим

ми ще мабуть...

та ні... це все так

і сонце нагадуватиме

у нього така природа

і я прокидатимусь і йтиму

в занудну роботу

по маршрутках товктися

я буду як решта народу

тільки падає світло...

на стіл у самому краєчку