annairdda

Fri, 09 Jan 2009 04:14:29 GMT

як сюди додавати зображення з радикалу? хто знає?

подарунок на Миколая

Fri, 19 Dec 2008 08:50:36 GMT

Зранку мене розбудив дощ. Він мило тарабанив об моє підвіконня говорячи, що пора прокидатися. Перишй рік не знайшла біля ліжка цукерок (жодної) і мандаринок... стало якось обідно. беру пакуночок, що приготувала для мами і волочу їй під двері. Сама швиденько біжу в свою кімнату і очікую що таки до мене ще прийде Миколай... ну я і дурепа... В мою кімнату влітає мама і починає кричати, що я витрачаю гроші на дурниці...
На очі виступають сльозиі хочеться сказати "Я хотіла зробити тобі приємно", але натомість виривається "Не подобається - викинь!!! І закрий двері в мою кімнату з зворотньої сторони!!!"
Я так люблю свої сльози... вони такі солонувато смачні. Коли сльозинка докочується до вуст я хутко підоплюю її язиком і чекаю на наступну. Смачно.
Чвалаю на кухню робити чай. Вчора забула купити цукор і отримую порцію позитиву за цукор... вже не хочу чаю. Починається скандал у якому звучить фраза "Та кому ти взагалі потрібна? Нашо я тебе народжувала?" Гримаю дверима, закриваюся в своїй кімнаті.... Аналізую сказане і сама собі відповідаю: "Майбутній донечці!!!" Сльози вже не просто котяться....
Глажу своє пузіко... Донечка, як ж я тебе люблю. Я ніколи-ніколи не скажу тобі чогось такого як щойно почула сама...

Пост-емоційне

Wed, 17 Dec 2008 05:33:01 GMT

моя особиста, проклята мною тиша
сидить на стіні таким недоречним смайлом
я вже не кохана для нього, я просто - колишня
і моя присутність так м*яко говорячи - зайва.
відімкнено все і кави сьогодні не буде
життя зупинилось, - авто що на світлофорі
я вже не кохана, а так - пересічна як люди
одна з багатьох недописаних кимось історій
моя особиста однокімнатна самотність
висить на вікні потріпаним гобеленом
Чому мені тихо? На завжди чи лиш на сьогодні
я вже не кохана... я була кохана екстерном.

вірші

Sun, 27 Apr 2008 23:41:58 GMT

***
мовчаники за щоками
- це новий вид вареників
їх ліплять дуже бережно з відбірної муки
і пригощають Ніч і панночку Істерику
і посивілу Тишу з якою вже на "ти"
і блік від ляхтаря - єдину пляму світла
і сонний монітор, що дивиться на схід
сьогодні я - дурна... я - наречена Вітру
надула свої щоки і плюю на світ.

***
я буду жити вічно, бо я тебе кохаю
кохаю надто тихо і суто у віршах
я допиваю ніч, наче горнятко чаю
самотність п*янко терпне на вустах
заліз на абажур вчорашній промінь сонця
і бавиться із дзеркалом у гру
я буду жити вічно п*яним серцем
я буду жити... я тебе люблю
і під диваном тінь - заплутаний клубочок
ниток для вишивання моїх снів
я просто буду... бо я надто хочу...
отак от тихо, гладями віршів.

***
пробач мені... за те, що я була
пробач за те, що це було ввостаннє
в моїй в*язниці кам*яні слова
і зачерствілі ноти від кохання
пробач мені, що більше не прийду
ця однокамерна самотність мені личить
пробач мене і промовчи "люблю"
спали це все... вогонь з*дає свічку
пробач мені, що я уже чужа
така чужа, що аж сама лякаюсь
в моїй в*язниці кам*яні слова
в моїй в*язниці кам*яне "кохаю"

і я тафтологічно кам*яна
і сльози мої надто непрозорі
я мабуть таки надто задурна
у мене ж бо каміння кольорові...
пробач мені, що я така... така
пробач мені відсутності любові
пробач мені каміння кольорові
пробач мені, за те, що я була...

Стадо!

Mon, 31 Mar 2008 00:26:35 GMT

Знову в ці сірі будні. Я знаю, що їх можна зробити кольоровими. Береш трохи гуаші змішуєш з настроєм, заливаєш цю суміш у пульвиризарор і бризгаєш цими барвами на все що бачиш... а потім заставлять помити... звикші до сірості. Так починається дизбаланс твоєї душі, карієс твоїх вражень, простатит можливостей. Ти бігаєш по аптеках, по лікарях, по знахарях і ніхто не може сказати що трапилося. Так триває... Час нокопичується в тобі. Пісок твого годинника перевищує всі ліміти і ти розбиваєшся. Тріскаєш наче повітряна кулька. Але від твого ба-бах ніхто навіть не проснеться. Починаєш моделювати бомбу... але це лише наступна повітряна кулька. Цикл хмари-дощ-пара триває... і ти у цьому місиві триваєш. Згодом ти починаєш в собі накопичувати враження, маски, позитиви і негативи, ти стаєш резервуаром для емоцій цього світу, ти проникаєш у нього він проникає у тебе, і скільки б ти не кричав Годі... це триватиме... ти приречений на це з народження.
Так починаються втечі.
Дистанція забігу невідома, мета ще вирішується, кількість суперників необмежена. Ще приймаються ставки. Граймо, панове! Тільки ось нема тих хто гратиме... всі хочуть бігти. І ти з ними... бо вони це стадо і ти у ньому його частина... Ти біжиш... день рік десять... Ти купуєш на пібрані на дистанції гроші матеріальні блага, будинки у яких ти житимеш, авто на яких ти їздитимеш, жінок з якими кохатимешся... це все буде для тебе коли ти добіжиш...
Ну ось він фініш... Порепаний часом, можливо ти чогось навчився, щось збагнув, ось осягнув... але це фінал.
Ти розумієш що насправді ти нікуди не бігав, а лише знаходився на сцені... Спершу ти був хлопчиком, хорошим хлопчиком, бо так подобалось мамі... Потім ти був крутим чуваком, бо таким тебе сприймала компанія і друзі. Ти був найкращим коханцем, бо жінки інакшого не хотіли... Ти бігав довкола по сцені, змінював ролі і сюжети, грим і партнерів з якими і для яких ти грав. Скоро впаде завіса і як би це не було банально, собою ти був доти, доки не навчився говорити, не навчився притворятися, не навчився мистецву втікати від себе на дій дистанції від життя до смерті.

Я хочу бути інкшою! Хочете можете сприймати мене, або ні... але я так втомилася. Хоч я і частинка цього стада, це прикро визнавати, кожен хоче це заперечити, адже кожен ОСОБСИТІСТЬ... так саме так ОСОБИСТІСТЬ... Кожен прагне бути індивідуальністю, єдиним і неповторним... так ми є такими Є!!! І утворюємо таке собі стадо з ОСОБИСТОСТЕЙ!

ЛЮДИ не сприймайте, написане особистісне! Це не є звернення до когось! Це так аналіз... їхала вечором у маршрутці... а там таке СТАДО!

Мені моє життя більше нагадує сон…

Fri, 28 Mar 2008 18:18:52 GMT

В’ячеслав сказав, що «секрет» працює. Не знаю вірити в це чи ні, але зараз, як ніколи мені потрібна надія і віра. В мене хвора мама… тепер я стаю щоранку і починаю поводитись так ніби все гаразд… Знаю, що виглядаю трохи дибілкувато, але це мій шанс.

Сьогодні в мами почалася кровотеча… вона мені про це сказала по телефону і в мене всередині щось так стислося… я втомилася плакати В мене окрім мами нікого нема і нікому окрім неї я нах не треба… Вона віддала мені все своє життя, а зараз її може не стати. Мені страшно. Я не знаю для чого я це пишу… хочу поговорити… бодай з монітором. Пальці перебирають мокру клаву ніби гречку, скоро я проснуся…

Мені моє життя більше нагадує сон… щомиті щипаю себе, а очікуване пробудження не приходить. Так триває… день, два, тиждень, місяць… Я запитую себе ЧОМУ??? Я ж все роблю правильно, налаштовую себе на позитивний лад, нікому не причиняю зла, помагаю всім кому можу і чим можу… А в самої життя шкереберть…

На вулиці вже темно, так банально… ніколи не думала що буду писати про те, як зараз на вулиці… а мені темно. І світ весь мені темніє… і асфальт темніє… і небо темніє… і я… серед того вже більше схожа на той комок у власному горлі ніж на себе.

Молюся! Прошу в Вищої сили допомоги… може піти в церкву, запалити свічку? Це допоможе?

Я найбільше боюся втратити маму… Кому я буду потрібна? Якомусь мужчині? Ні!!! Дітей у мене ще нема…

Сльози… Чому вони солоні? Чому не солодкі, чи там кислі, а саме солоні?

Не знаю…

А у мене

Mon, 24 Mar 2008 23:05:42 GMT

А у мене все добре

Уже вічність, як у мене все добре

У чорно-червоному вже домінує червоний

Я посміхаюся щиро

Й нарешті природньо

А у мене все добре……….

Завтра………учора……..сьогодні………

Мої вишиті сни зодягнулись

В простору сорочку

А порізані вени лиш спогад минулого

Й годі…

А у мене все добре……..

Я більше нічого не хочу!!!

А у мене УСЕ…

Завтра………учора……..сьогодні………

І тарган на стіні,

Що хотів зіпсувати натхнення

Украв трохи хлібу й годує тепер таргенят

Невже ти не бачиш???

Червоного більше напевно…

У погляді … слові на сотні, мільйони карат

Нахнюплене небо…

Я більше його не римую

У мене все добре… і люди такі кольорові

Невже ти не бачиш??? =-O

Я поборола цю бурю

ЧЕРВОНОГО БІЛЬШЕ!!!

Це крапельки поту і крові

Як пахне жінка в ту пору року дощ?

Tue, 29 May 2007 16:12:18 GMT

Дощ, така злива, що хочеть пошвидше зануритись у цей водоспад. Стати на мить ним. Відчути себе водою...
А тебе нема..... Зрештою тебе ніколи нема, коли ти так мені потрібен. Як підлітково, банально і безглуздо би це не звучало. Дощ є, а тебе - нема.
Скрипить крісло, і заїдають букви на клаві. Дощ є, місто є, а ось місця присутності - нема. Вітер принесе мені цьомчик від тебе у конверті пошарпаності волосся і розчепіреної в інший бік паросолі. я Цілуватиму у відповідь крапельки дощу. Так починається шизофренія. Так починається моя відсутність. Так починаюся я. Так зачинається дитя під йменням Самотність. Та ні, я не дорікаю, це просто Він - Дощ........
розчиняюся. Так я вчуся ставати непомітною, вчуся жити, мислити, купатися у своїй самодостанньості. Так я стаю дощем, щоб падати на місто, де нема тебе.
Починає хитатися стеля.
Чути постріли і всі у голову, чути промахи, чути вітер. Так пахне відстань...
Пригадуєш?
Як пахне жінка в ту пору року дощ?

ше один віршик

Mon, 21 May 2007 13:55:33 GMT

А я незаконно тебе покохала

І десь там зсередини пахло похміллям

Але я хотіла…

Сама блузку зняла

За цим незаконним кохання застіллям

Наїдки для іншої жадно хапала

Не жуючи, ковтала все зразу

І блузка на землю м’яко так впала

І ти стер вустами з моїх вуст помаду

Демон шепнув «скоріше, палкіше»

І ми на підлозі з тобою кохались

От тільки я знаю…. У тебе є інша

Яка тебе чемно і вірно чекає

А руки вростали в паркет і у стіни

Сплітались тіла, як грішним їм личить

І в акті шаленства цього навіть тіні

Ховали свої безсоромні обличчя

І ти цілував ненаситно й жагуче

Збуджене тіло, волосся і руки

А потім світанок до рами припнутий

Приніс нам у голови розум й розлуку

А я незаконно… а я до знемоги

Не зворожила …лише покохала

Диявол розвів ласки прагнучі ноги

І блузка…. а блузка десь скромно лежала

В мене якийсь дивний настрій.... солодкий чи шо..... на вулиці спека і моя спідничя прилипла до стільчика..... не люблю такого.......... хочу пива....... і ще народитись ще раз

пекло

Tue, 08 May 2007 15:11:41 GMT

вицвілими очима
прогноєними фразами
зрубаними деревами
перевернутими хрестами
неїснуючими країнами
відклеїними стразами
кислотними озерами
відсутніми мостами

загубленими просторами
скуйовдженими вітрами
субстанціями амеб
голосливостями рибин
.... що ти? я тільки осторонь
гламурними вітринами
щоденністю потреб
пісочністю хвилин

сиджу у чужій тарілці
чекаючи свого з*їдження
на святі життя
виконуючи роль їжі
а ти запханий у клітку
атомного опромінення
розкладаєшся на почуття
незрозумілі та ніжні

перегорілими дротиками
зламаними руками
закостенілими поглядами
доторкаєшся білої смерті
спогадів свого мотлоху
виходу - віконної рами
відбулостей з знаком карми
... до віддзеркалення свого серця

світло

Tue, 08 May 2007 10:10:40 GMT

світло ще падає на край

стола де сидів ти

і твою траекторію ще видно

по твоїх слідах

але тут вже нікого нема...

цигарки і дим

ми ще мабуть...

та ні... це все так

і сонце нагадуватиме

у нього така природа

і я прокидатимусь і йтиму

в занудну роботу

по маршрутках товктися

я буду як решта народу

тільки падає світло...

на стіл у самому краєчку